|
Протягом останніх століть Харківський регіон та Харків стали не тільки традиційним центром Східно-українських земель, але й одним з найбільш розвинутих промислових регіонів України та півдня Східної Європи. Однак стародавня історія краю бере свій початок у далекому минулому.
Колись в степах і лісостепах сучасної України жили скіфи та сармати, які займалися тваринництвом, землеробством і ремеслом, а також племена унікальної салтівської культури, стародавні сліди якої були знайдені в селі Верхній Салтів (Вовчанський район Харківського регіону).
В X – XII століттях на правому березі ріки Уди було розташоване старослов’янське місто Донець, яке неодноразово згадується в літописах, - один з форпостів Київської Русі в боротьбі з кочівниками.
В першій половині XII століття, під час татаро-монгольського набігу, територія краю зазнала безжалісного спустошення і невдовзі перетворилась на так зване "Дике поле", покрите лісами та степовими травами.
Саме тут, між лісами й болотами, проходив сумно відомий Муравський шлях – шлях із Криму на Русь, по якому здійснювали набіги за здобиччю та невільниками кримські та ногайські татари.
Для захисту від них на початку XVII століття серед "Дикого поля" почали створюватися перші малочисельні укріплені пункти — невеликі фортеці та остроги - Царе-Борисів (1600 рік), Чугуїв (1638 рік), Валки (1646 рік).
Активне освоєння цих земель розпочалось в 30-і роки XVII століття, а масовий характер дістало під час визвольної війни українського народу в 1648—1654 роках. Тоді на великих територіях сучасного Сходу України в основному мешкали виходці з Задніпров'я. Землі ці стали називатися Слобідською Україною, або Слобожанщиною, центром якої став Харків, заснований в 1654 році на злитті річок Харків і Лопань.
Официально признанной датой основания Харькова считается 1654 год. После поражения Богдана Хмельницкого под Берестечком в 1651 году волна беженцев хлынула на Слобожанщину. И уже через три года Харьков начинает активно упоминаться в официальных документах. Основателем считается руководитель той партии переселенцев Иван Каркач. Украинские переселенцы пришли на Дикое поле и поселились там, где река Харьков впадает в реку Лопань.
Протягом 1656—1659 років, під керівництвом першого воєводи Воїна Селіфонтова, на місці сучасної центральної частини міста була збудована дерев'яна фортеця. Тому на першому гербі Харкова були зображені золотий натягнутий лук із стрілою на зеленому полі.
Для захисту від татар у середині XVII століття створені Харківський, Ізюмський, Охтирський, Сумський та Острогожський слобідські козачі полки. Харків швидко став воєнно-адміністративним, а пізніше — торговельно-ремісничим і економічним центром усієї Слобожанщини.
В період формування та розквіту Східно-Слободських земель України (XVII століття) Харків одержав статус губернського міста, а в 1780 році став центром Харківського намісництва (потім — Слобідсько-Української, а пізніше -Харківської губернії). В 1781 році імператрицею Катериною II Харківській губернії був дарований новий герб: "...в зеленому полі покладені хрестоподібно ріг достатку з плодами, які знаходяться в ньому, та квітами і Кадуцея або Меркур'їв жезл, які символізують як достаток окружних країн того міста, так и торгівлю, що проводиться на знатній ярмарці яка там буває..." (П.П. фон Вінклер "Герби Російської імперії". Санкт-Петербург, 1899). Даний герб був офіційною емблемою Харківської губернії до 1917 року, таким є він для Слобожанщини і зараз.
Життя та подальший розвиток регіону повністю виправдали значення цієї символіки. Харківський регіон та Харків стали великим центром ремесел та торгівлі на півдні Російської імперії. В значній мірі цьому сприяло його географічне положення на перехресті шляхів з Москви, Петербургу, Києва в Крим та на Кавказ. В середині XIX століття товарообіг харківських ярмарків складав майже 50% товарообігу всіх ярмарків України.
Уже з кінця XVII - початку XIX століття в губернії виникають перші мануфактури, а пізніше - фабрики та заводи.
Девятнадцатый век в истории Харькова ознаменовался открытием 17 января 1805 года Харьковского императорского университета при содействии выдающегося просветителя и общественного деятеля того времени Василия Назаровича Каразина. Приток студентов, преподавателей, иностранцев, обслуживающего персонала увеличивает население города. Однако быстрый рост населения не приводит к решению вопроса благоустройства. Как и в 18 веке продолжаются «грязные каникулы». Четверть века проходит в стараниях администрации, губернаторов о благоустройстве улиц. Летом харьковчане дышат пылью, осенью и весной утопают в грязи.
В страшный для России 1812 год, стараниями дворянства, открывается институт благородных девиц. Первое частное учреждение, на весь юг России, существовавшее на благотворительные средства дворян. В дальнейшем, с 1818 года институт принят под покровительство императрицы Марии Федоровны. Институт имел огромное значение для всех губерний Юга России.
К середине столетия Харьков становится промышленным городом. В нем работают три меднолитейных завода, два чугунолитейных, дроболитейный завод. Развиты производства мыловарения, выделки кож, свечное, кирпичное и каретное производства. Действует завод по производству красок. К 1855 году стоимость произведенной продукции за год оценивалась более чем в миллион рублей. Во второй половине столетия ещё более быстрыми темпами развивается производство, наука, культура… Число жителей возрастает в четыре раза и составляет около 198 тысяч человек к 1901 году.
В конце мая 1869 года (28 числа), в город прибыл первый поезд. Открылось движение по Курско — Харьковско — Азовской железной дороге, был построен вокзал. Развитие железной дороги, наращивание ремонтной базы дало развитие вагоноремонтного завода, паровозных мастерских, депо, чугунолитейного производства. Происходил приток населения по обслуживанию железной дороги и производств.
Открывается Александровская больница, основывается малый театр. В 1871 году появляется газовое освещение на центральных улицах и площадях. Стараниями И. И. Слатина основывается Музыкальное общество, в дальнейшем открывается музыкальное училище. На базе ветеринарной школы, в 1873 году открыт ветеринарный институт, начинает работать книжная фабрика Зильберберга.
В 1888 году под Харьковом, у села Борки произошло крушение Императорского поезда. Императорская семья уцелела чудом (Это в одной из рубрик журнала). Город остро ощущает нехватку технических специалистов, инженеров. В 1885 году открывается технологический институт, а на следующий год открылась, так нужная для всех, общественная библиотека и промышленно — художественный музей. Историко — филологическое общество в 1880 году основывает архив.
В последнее десятилетие все быстрее наращивается техническая мощь Харькова. Строится механический завод (1891 г.), паровозостроительный завод (1895 г.), открывается первая электростанция (1897 г.). На паровозостроительном заводе в 1897 году выпускается первый паровоз, осваивается выпуск двигателей внутреннего сгорания (к 1913 г.), к этому году строится канатный завод, открывается кондитерская фабрика. Россия празднует трехсотлетие дома Романовых. В начале последнего столетия, уходящего тысячелетия, Харьков, развитый промышленно — индустриальный и культурный центр Украины и России, благоустраивающийся с каждым годом. В 1906 году действует линия городского электрического трамвая. На Театральной площади в 1909 году открывается памятник Н. В. Гоголю. В 1914 году в город перебазируется эвакуированный институт сельского хозяйства, завод всеобщей компании электричества, велосипедные мастерские, суконная фабрика, открывается Державинская мануфактура.
Интенсивное развитие экономических отношений сопровождалось быстрым ростом торговли, развитием кредитно — финансовой деятельности, ростом градостроительства.
З кінця XIX століття розпочався бурхливий промисловий розвиток Харкова та Харківського регіону. Прокладена Курсько-Харківсько-Азовська залізниця (1869р.), в місті засновані великі заводи: сільськогосподарських машин, паровозобудівний, чавуноливарні, а в губернії — Гутянський цукровий (1869р.), Будянський фарфоро-фаянсовий (1885р.) та інші.
Історично склалося так, що благодатні природні умови, безцінні чорноземні землі, широкий простір для торгівлі завжди приваблювали іноземців. А це, в свою чергу, давало поштовх розвитку промисловості, сільському господарству, транспорту, торгівлі, міському господарству.
І саме наприкінці XIX та з початку XX століття розвиток промисловості регіону відбувається за участю іноземного капіталу.
Саме іноземна економічна присутність в цей період зіграла значну роль у підвищенні темпів господарського розвитку, збільшенні обсягів виробництва, перетворенні аграрного регіону в регіон з індустрією, що інтенсивно розвивається, в становленні Харкова як найкрупнішого промислового центру.
Розвивається машинобудівна галузь. Фірма "Бельке і К" - організовує виробництво різноманітних фабричних машин, створює чавунно - мідноливарний, механічний і котельний заводи в м. Харкові.
У 1870 році А.А. Пільстрем вкладає кошти у створення машино - будівного і чавуноливарного заводу (тепер машинобудівний завод "Червоний Жовтень").
Товариство М. Гельферікс - Саде створює завод хліборобських машин і знарядь, а у 1904 році цей завод об’єднує своє виробництво з Бельгійським товариством (в подальшому завод "Серп і Молот").
Велосипедний завод Лейтнера, який розгорнув роботу у 1915 році, стає у 1923 році Харківським велосипедним заводом.
Завод "Загальної Електричної Компанії" ("ЗЕК" - найкрупніша монополія в електропромисловості США) починає випуск продукції у 1915 році. Тепер це Харківський електромеханічний завод. Початкова вартість основного капіталу складала 4,8 млн. золотих рублів.
Крім цього, за участю іноземного капіталу, було створено цілі галузі промисловості. Це винокурні, пиво - медоварні заводи, тютюнові фабрики, цукро - бурякові заводи, друкарні.
На початку XX століття в Харківському регіоні налічувалось 1982 школи, училища та гімназії (останні — тільки в Харкові та повітових центрах), видавалось 10 газет, розвивалось театральне та образотворче мистецтво.
Радянський уряд на Харківщині в грудні 1917 року проголосив перший Всеукраїнський з'їзд Рад. 9 лютого 1918 року, IV з'їздом рад Донкравбасса в Харкові була проголошена і Донецько-криворізька республіка Новоутворену республіку склали Харківська і Екатерінославськая губернії. Зараз це нинішні Донецька, Луганська, Дніпропетровська і Запорізька області, а також частково Харківська, Сумська, Херсонська, Миколаївська і російська Ростовська. Створення Донецько-криворізької радянської республіки протиставлялося Українській Народній Республіці, що претендувала на територію Харківської і Екатерінославськой губерній. Донбасівські більшовики не збиралися підкорятися владі Центральної Ради. У березні 1918 року республіка увійшла до складу Радянської України, як автономія. У травні 1918 року територія республіки була окупована австро-німецькими військами.
З 1919 по 1934 роки Харьків був столицею України. Харківську область було утворено 27 лютого 1932 року.
В 1930—1931 роки на Харківщині проведена колективізація сільського господарства. Голодомор тих років залишив свої жахливі сліди: смертність на Слобожанщині виросла в чотири-одиннадцать разів.
В 1930-і роки на Харківщині відроджувались старі промислові підприємства, споруджувались нові гіганти індустрії: тракторний, верстатобудівний, підшипниковий, турбогенераторний та інші заводи.
Швидкими темпами розвивалось будівництво, споруджений новий громадський центр міста з однією з найбільших площ в світі — імені Дзержинського (зараз площа Свободи), з першими в країні спорудами Держпрому та Будинку проектів.
Харків тоді був другим за величиною містом України і четвертим в СРСР, найбільшим транспортним вузлом Сходу
Більше 400 тисяч харків'ян бились на фронтах Великої Вітчизняної війни (1941-1945 років), дві третини з них загинули. Окупація області тривала з 20 вересня 1941 по 20 вересня 1943 року.
За ці роки Харків вісім разів ставав місцем найважливіших битв. Тут загинуло більш ніж 500 тисяч воїнів Радянської Армії та цивільного населення. А Харків сумно відомий як одне з найбільш зруйнованих війною міст Європи.
Наприкінці 40-х років піднялися з руїн заводи та фабрики Слобожанщини, розпочалася відбудова міст і сіл області.
В 1950—1960-х роках в Харкові будуються великі житлові масиви Павлового Поля, Селекційної станції та Орджонікідзевського району, а в 1970—1980-х роках - Салтівки та Олексіївки, Рогані та Холодної гори.
З 23 серпня 1975 року почав функціонувати Харківський метрополітен — другий в Україні.
Сьогодні Харків – це один з найбільш розвинутих промислових центрів України, де провідну роль відіграють підприємства машинобудування та металообробки, енергетики та військово – промислового комплексу.
Сільськогосподарське виробництво характеризується багатогалузевою структурою.
Місто та регіон мають потужній науковий потенціал, широко розгалужену мережу вищих, середніх, спеціальних і загальноосвітніх учбових закладів, культурних і культурно-освітніх установ. |
